МАМО

Мамо, для чого ти нас, рідна, народила,

Мамо, для чого ти дала життя усім?

Хотіла щоб потіхою ми стали у родині

І радістю й прикрасою сім’ї.

                Я знаю, що любила нас безмежно,

                Раділа кожному із діточок своїх.

                Потіхи й радості були ми гідні,

                Надією для тебе, та й усіх.

Хіба ти знала, що покинеш нас так рано,

Що в злиднях ти залишиш нас.

То була б Бога не просила,

Цієї радості й прикрас.

                Та знала, що залишиш нас на Бога,

                Що поведе він діточок твоїх.

                Та кожному накреслить по стежині,

                А маяком буде твій ясний слід.

Ми дякуємо і тобі і Богу

За красу світу, і ночей і дня.

Бо кожна маленька дитина

Черпає силу із невидимого джерела.

                А джерело це - батьківськії гени,

                Які є кодом основним.

                Лиш Бог покерувати ними може

                Щоби з нікого став ти кимсь.

Талантами дітей ти наділила

І долю кожному дала рясну.

Просила Бога аби все не розгубили

Тернистими дорогами життєвого шляху.

                Тепер ми дякуємо Богу

                За той неоціненний дар.

                Глибоко в земленьку укорінились

Пустили паростки до хмар.

І внуки, й правнуки в родині

Дитячим сміхом звеселяють нас.

Та брата, і тебе і тата, неодмінно

Із сумом згадуєм не раз. 

                Все це, ми щастям називаєм,.        

                Бо любим й цінимо родину всю

                Та молим Бога за здоров’я,

                Радієм сонцю і життю.

                  13-14 листопада 2004 р.

ЧАРІВНИЙ СОН

СПОГАД ПРО НАЙДОРОЖЧУ ЛЮДИНУ

Коли покинула ти нас –

Не встигли ще на ноги встати,

Тоді розлізлись між людьми,

Немов маленькі мишенята. 

Мамусю, рідна, дорога,

Життя ти дала п’ятьом дітям.

Тернистий шлях долали ми,

Поки сягнули повноліття.  

Бо вклала душу в нас свою, 

Любила нас, як добра мати.

Від Бога совість каже нам,

Батьків любити й пам’ятати!  

Чудові сестри мала ти,

Приємно згадуєм не раз.

Своїх діточок обділяли,

Від голоду спасали нас. 

Одного з нас взяла собі, 

Хотіла взнати, як живемо,

Та болю це завдало нам,

Бо звикли разом. Та даремно. 

Від старших чули ми не раз, 

Що ти була і мила, й добра,

Але того є мало нам,

Ми не відчули цього сповна. 

Ніхто тебе ні в чому не винить, 

Вчинив нам Бог таку дорогу.

Не всім у світі легко жить,

Й за це ми дякуємо Богу. 

Чи хтось коли це зрозуміє,

Ті злидні, горе та біду.

З якої виборсались в люди, 

В суспільстві стали на виду.

Приречені були на злидні,

Зіп’ялися на повний зріст.

І вийшли з них бухгалтер, інженер, 

Бібліотекар й льотчик,

А наймолодший – став артист. 

Не лиш артист, а ще учитель добрий,

Що душі всім освітлює у мить.

У леті танцю тілом засміятись - 

Стає охота яскравіше жить.  

І старшими вже стали ми,

Дороги вже знайшли, нарешті,

Зібралися згадать тебе,

Не втративши людської честі. 

О мамо, рідна, дорога!

Ми любимо тебе душею.

Та молим Бога кожен день

Щоби попала ти  до Раю. 

І брат, і тато вже з тобою,

І незадовго будем ми,

Похилий вік дмухає в спину,

Залишим гарнії сліди. 

Як ти, не кривдили нікого,

Як ти, жили ми всі у Бозі,

Як ти, ще хочем кращого життя,

Але ми вже на фінішній дорозі. 

Ми дітям віддаємо все,

Хай буде вік їм золотий,

Вчимо їх правди у житті,

Що завжди з нами Бог Святий.

          17 листопада 2002 р. 

ОСТРОЖЕЦЬ – МОЯ КОЛИСКА

(Присвячую селу до його 520-ї річниці)

У Мостиському районі на горбах

Затаїлося село в пишних садах,

Мальовниче, гарне і мале,

Та прекрасний люд в ньому живе.

Городом міцним колись було,

«Замчисько» оце всім довело.

На горі високій над ставом

Замок твердо стояв за селом.

Остерігав людність, що жила

Від татар і турків, і всякого зла.

Острожець - від того і пішло

Називатись здавна це село.

Мешканців села назвали так,

Бо селились кожен на свій смак.

Городечні - в межах города були,

Наконечні ж - у кінці села жили.

Кожен назву діставав таку,

Де він жив і чим займався

На своїм віку.

Станевич - стан який займав,

Голдрич,  мабуть злотом торгував.

А Козловський - кози випасав,

Кметь - багатим й вільним себе мав.

Яцків, Павлів і Данилів -

Від людських імен пішли,

Кравець, боднар, швець і кухар -

Прізвиська їм нарекли.

Паламар у дзвони в церкві бив,

А Бурбіль - цирульником служив.

Гречухи - гречку сіяли щорік,

Дибас, Пукаса із Литви приволік.

Отак люди заселялись в Острожці,

Біля замку, в центрі і в самім кінці.

На високім горбі церковцю звели,

У Свят-Параскеву її нарекли.

Панський двір і всі будівлі край села,

Став і сад, цей весь маєток охорона стерегла.

Люд у пана робив на полях,

Порався із реманентом і в стайнях.     

Як з роботи найманці ішли,

Ледве ноги свої волокли.

Видавали у дворі заробок їм -

Кожному окремо, поки не роздали всім.

Грала музика для цих робітників,

І співали й танцювали тропаків.

Довго веселилась молодь у дворі,

До півночі, а то й до останньої зорі.

Часто в панський двір з усіх сторін

З’їжджалися гості з далеких країн.

Та забави гучні й затяжні

Проводило панство у своїм дворі.

Минали роки, в острожчан діти росли

Та традиції народні спільно берегли.

У церкву молитись ходили усі,

Працювали, веселились взимку й на весні.

Отак-то століттями минало життя

І спокій і війни і всяке тертя.

Женились чужинці у наше село,

Яких тільки націй у нім не було.

Були тут і німці, поляки й жиди,

Але українці проживають завжди.

Бо ця земленька мила і горе й любов

Хоронила, ростила й народжувала знов.

Зазнав наш народ біди від усіх,

І турків, й татар, і поляків-ляхів.

Від німців знущань не менше терпів,

Найбільшу жорстокість він мав з москалів.

Ті нелюди дикі,  жорстокі кати,

В підозрілих із шкір вирізали паски.

В Сибір вивозили на муки і смерть,

Аби витравить з них українство ущент.

Люди вірили лиш у Бандеру й УПА,

Бо вони носії українства й добра.

В столітті двадцятім прийшов світлий час -

Самостійна Вкраїна повстала для нас.

Острожець - ти і горе, добро і життя,

Острожець – ти любов, ти і слава, дітей майбуття.

Тебе люблять, гордяться покоління твої.

-         Колиско ласкава на квітучій землі!

Як тебе не любити, колиско моя?

Поколінням усім ти даруєш життя.

Ми діти твої - це і тіло і кров,

Віддаємо тобі свою вірну любов.

З Острожця багато вийшло фахівців,

І техніків різних і продавців.

Інженер і вчитель і лікар, юрист,

І льотчик, художник і навіть артист.

Багато чого досягнуло село,

Пишаймося ним, бо воно в нас одно.

Відвідуймо церкву, і рідних, і ліс,

Бо кожен у ньому з дитинства тут зріс.

У 2005-ому на Петра й Павла

Пишне свято прийде до мойого села.

П’ятсот двадцяту річницю усі загалом

Святкувати будемо з гостями й селом.

                           18-19 січня 2006 р.