В інтерв’ю йдеться про тернистий шлях колишньої чемпіонки України зі спортивного бального танцю, колишньої конкурсантки краси з багатьма різними титулами.

Читаєш і радуєшся, що у нашому місті є така людина, що Львів може пишатися нею, але ті досягнення не давалося даром. Треба було наполегливо працювати і з великим прагненням іти до своєї мети.

Ніби все досягнуто; здобула майже всі титули і набула спеціальності хореографа, закінчила інститут фізкультури і, на кінець, на даний час працює у найпрестижнішому театрі України.

Але не зрозуміло, чому Н.Каспшишак всіх охаює: і спортивну школу № 5,  і училище культури і мистецтв, і численні чемпіонати. Всі їй винні у тому, що у неї розвалився гомілковий суглоб.

Кожний навчальний заклад, де вона навчалася, має певний навчальний план та навчальну програму за якими і готує майбутніх спеціалістів.

На хореографічні відділи училищ культури і мистецтв України приймаються тільки фізично здорові абітурієнти. Вони заздалегідь знають із занять в аматорських колективах, що займатись класичним чи народним танцями – це пекельна праця. А тим паче, готовитись на спеціаліста такого профілю.

З 1960 року створено хореографічний відділ у Львівському училищі культури і за цей період випущено біля 800 спеціалістів середньої кваліфікації – керівник хореографічного колективу. Серед них є вже з почесними званнями: заслужений діяч мистецтв – 1, заслужені артисти – 2, та заслужених працівників культури України – 4 особи.

Де тільки не працювали і працюють на даний час наші випускники артистами: у Львівському театрі опери та балету ім. С.Крушельницької, Національному драматичному театр ім. М.Заньковецької, Санкт-Петербурзькому театрі музичної комедії, Кіностудії ім. О.Довженка, Харківському театрі оперети, Національному ансамблі танцю України ім. П.Вірського, Червонопрапорному ансамблі танцю ім. А.Александрова (м.Москва), Білоруському Національному ансамблі танцю, Національному народному хорі ім. Г.Вірьовки, державних хорах та ансамблях пісні і танцю філармоній України понад 40 осіб. Професорами, доцентами та викладачами мистецьких навчальних закладів – біля 20 осіб. Про самодіяльні колективи, де працюють наші випускники і не згадую, бо в області майже усі функціонують під їх керівництвом.

Після навчання в училищі за моїми даними, закінчили вищі навчальні заклади, біля ста осіб. Тепер хореографічний відділ училища готує керівників хореографічних колективів, артистів-виконавців класичного та народного танцю і викладачів-хореографів. Про спеціальність керівника колективу бального танцю чи виконавця цього профілю в училищі ніколи не було мови. Лише цього року училище вперше буде проводити набір на бально-естрадний відділ.

А щодо вимог викладачів до студентів, то простіть мені, треба закотити не тільки рукави а й штани і працювати до останнього поту. Спуску нема нікому. Правда, є і такі, що не витримують навантаження і вони змушені покинути навчальний заклад або перевестись на інший відділ.

Колишня студентка Н.Каспшишак займалась у мене народним танцем, українським танцями та композицією, а також у викладачки Литвин Л.Ф. – класичним танцем, яка на даний час є викладачем балетного училища у м. Битом (Польща). Усі дівчата групи у якій навчалася Наталя з 3-го курсу 2-го семестру займались  на пуантах. Завершуючи 3-й курс група з предмету „композиція танцю” поставила одноактний дитячий балет Ж.Колодуба „Пригоди дівчинки - веснянки”. Вся кафедра була у захопленні від виконання, а особливо від солістів Н.Хохлової та Л. Кулинич. Це був перший балет поставлений в училищі.

Студенти протягом двох років вивчають предмет „бальний танець” як додатковий, аби вони мали певне поняття і могли навчити майбутніх своїх учнів у дитячій школі мистецтв (ДШМ) чи СШ азів бального танцю. І що тут скривати; і класики, і народники з неохотою займаються цим видом мистецтва.

Щодо викладання предмету „бальний танець”, він проводиться раз у тиждень лише 2 год. Студенти можуть вивчити програму і мати певне поняття про стандартні танці, латино-американські танці і т.д. Коли вони склали заліки з цього предмету – більше про бальні танці і не згадують. Завдання викладача правильно навчити танцювати та підготувати майбутнього викладача ДШМ та СШ.

Випускниця Н.Каспшишак пише, що їй там розбили ноги. Адже ж у нас програма для всіх студентів однакова і всі вони повинні проходити навчання за правилами тренажу як класичного, так і характерного танців. Вправи класичного танцю будуються за принципом виворітності і тут нікуди не дінешся.

Коли Наталі так було складно навчатись, потрібно було залишити училище і займатись тільки в самодіяльному ансамблі „Едельвейс” де немає таких „тортур” і всі проблеми були б зняті. У нашому училищі немає кафедри бального танцю, а є лише у Київському університеті культури і мистецтв у проф. Касянової.

Не можу не згадати і про О.Лань, інтерв’ю підписано її прізвищем. А чи модерн-балет під керівництвом пані Лань був би таким професійним, якби не танцювали у ньому кращі випускники і студенти хореографічного відділу? Їх там доста було і є.

Як далі говорить Наталя, про свої ускладнення з ногами як вона лежала в лікарні і тут сама собі заперечує. Втекла з лікарні з хворою ногою і пішла на конкурс. Хворобу потрібно лікувати,  вона сама собі всього наробила, а звинувачує когось. Це не чесно і гидко.

Коли вона навчалася в інституті фізкультури, училище запросило її як випускницю і молодого танцюючого спеціаліста викладати бальний танець. Ну і що...? Вона часто пропускала заняття і не дбала про підготовку майбутніх спеціалістів. Можливо, вона „боялася” щоб студенти не перевтомлювали свої ноги.

Група, у якій займалася Наталя дуже хороша. Студенти були цікаві, розумні і хороші, прагнули набути знань. Їх любили і філологи, і історики.  Не було викладача який би не хвалив цю групу. Із 17-и студентів – семеро, отримали дипломи з відзнакою. Я пишаюся тим, що був керівником цього чудового курсу.

А хіба Наталя могла б працювати балетмейстером Національного театру не маючи знань, що їх набула в училищі? А хіба вона працювала б у театрі якби я особисто не рекомендував її для цієї роботи? Адже добре розумів, що успіхи Наталі в бальній та естрадній хореографії стануть у пригоді під час роботи у драматичному театрі.

Я думаю: дівчина не завжди могла правильно оцінити важливість допомоги своїх батьків і наполегливість викладачів, зокрема училища культури і мистецтв, у досягненні власної мети. Долі людей складаються по-різному, комусь у житті легше все дається, а хтось свій життєвий шлях проходить набагато складніше. Як кажуть, кожна людина - коваль своєї долі.

Читаю декілька разів це інтерв’ю і думаю. Чи може, добра за своїм характером людина, яка рахується із своїм здоров’ям і працею викладачів, які вкладали свої знання і енергію для підготовки майбутніх спеціалістів такої прекрасної професії, так поступати?  Напевне ні.

В інтерв’ю не згадано жодного прізвища викладачів, але нас усіх викладачів на кафедрі дуже образила ця стаття і я, як  керівник курсу в якому навчалась Наталя, ветеран праці, що пропрацював  сорок років у стінах цього училища і є першим випускником цього відділу змушений написати такого листа.

Моя рада. Наталю, не плюй у криницю з якої ти чотири роки пила воду, бо може ще у твоєму житті прийдеться з неї напитись.

Викладач-методист, заслужений

працівник культури України

Олег Семенович Голдрич

19 квітня 2003 року