Спогад про найдорожчу людину PDF Друк Електронна адреса

Коли покинула ти нас –

Не встигли ще на ноги встати,

Тоді розлізлись між людьми

Немов маленькі мишенята.

 

Мамусю, рідна, дорога,

Життя ти дала пятьом дітям.

Тернистий шлях долали ми,

Поки сягнули повноліття.

 

Бо вклала душу в нас свою,

Любила нас як добра мати.

Від Бога, совість каже нам,

Батьків любити й памятати!

 

Чудові сестри мала ти,

Приємно згадуєм не раз.

Своїх діточок обділяли,

Від голоду спасали нас.

 

Одного з нас взяла собі,

Хотіла взнати, як живемо,

Та болю це завдало нам

Бо звикли разом. Та даремно.

 

Від старших чули ми не раз,

Що ти була і мила й добра,

Але того є мало нам

Ми не відчули цього сповна.

 

Ніхто тебе ні в чому не винить,

Вчинив нам Бог таку дорогу.

Не всім у світі легко жить,

Й за це ми дякуємо Богу.

 

Чи хтось коли це зрозуміє,

Ті злидні, горе та біду.

З якої виборсалися в люди,

В суспільстві стали на виду.

 

Приречені були на злидні.

Встали на ноги в повний зріст.

І вийшли з них бухгалтер, інженер,

Бібліотекар й льотчик

А наймолодший  став артист.

 

І старшими вже стали ми,

Дороги вже знайшли, нарешті,

Зібралися згадать тебе,

Не втративши людської честі.

 

О мамо, рідна, дорога!

Ми любимо тебе душею.

Та молим Бога кожен день

Щоби попала ти  до Раю.

 

І брат і тато вже з тобою,

І незадовго будем ми,

Похилий вік дмухає в спину

Залишим гарнії сліди.

 

Як ти, не кривдили нікого ми,

Як ти, жили завжди у Бозі,

Як ти, ще хочем кращого життя,

Але ми вже на фінішній дорозі.

 

Ми дітям віддамо усе,

Хай буде вік їм золотий,

Вчимо їх правди у житті,

Що завжди з нами Бог Святий.

 

 

17 листопада 2002 року

Олег Голдрич