Коли покинула ти нас – Не встигли ще на ноги встати, Тоді розлізлись між людьми Немов маленькі мишенята. Мамусю, рідна, дорога, Життя ти дала п’ятьом дітям. Тернистий шлях долали ми, Поки сягнули повноліття. Бо вклала душу в нас свою, Любила нас як добра мати. Від Бога, совість каже нам, Батьків любити й пам’ятати! Чудові сестри мала ти, Приємно згадуєм не раз. Своїх діточок обділяли, Від голоду спасали нас. Одного з нас взяла собі, Хотіла взнати, як живемо, Та болю це завдало нам Бо звикли разом. Та даремно. Від старших чули ми не раз, Що ти була і мила й добра, Але того є мало нам Ми не відчули цього сповна. Ніхто тебе ні в чому не винить, Вчинив нам Бог таку дорогу. Не всім у світі легко жить, Й за це ми дякуємо Богу. | Чи хтось коли це зрозуміє, Ті злидні, горе та біду. З якої виборсалися в люди, В суспільстві стали на виду. Приречені були на злидні. Встали на ноги в повний зріст. І вийшли з них бухгалтер, інженер, Бібліотекар й льотчик А наймолодший став артист. І старшими вже стали ми, Дороги вже знайшли, нарешті, Зібралися згадать тебе, Не втративши людської честі. О мамо, рідна, дорога! Ми любимо тебе душею. Та молим Бога кожен день Щоби попала ти до Раю. І брат і тато вже з тобою, І незадовго будем ми, Похилий вік дмухає в спину Залишим гарнії сліди. Як ти, не кривдили нікого ми, Як ти, жили завжди у Бозі, Як ти, ще хочем кращого життя, Але ми вже на фінішній дорозі. Ми дітям віддамо усе, Хай буде вік їм золотий, Вчимо їх правди у житті, Що завжди з нами Бог Святий. |