| Фестиваль-конкурс 100-річчя Я.Чуперчука |
 |
 |
 |
|
18-20 березня у Львові відбувся фестиваль-конкурс хореографічного мистецтва, присвячений 100-річчю від дня народження Я. Чуперчука та вшануванню пам’яті О. Голдрича. . . Апофеозом вшанування пам’яті Ярослава Чуперчука став гала-концерт, що проходив 20 березня у приміщення Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької. На початку відбулося нагородження переможців фестивалю. .  . А потім розпочалася барвиста, запальна феєрія народних танців Західного регіону. Це справді, цитуючи слова нині покійного хореографа Олега Голдрича, свято молодості, краси, душі. На сцені витанцьовують як зовсім юні, так і професійні колективи. Директор Вінницького міського Центру художньо-хореографічної освіти дітей та юнацтва «Барвінок», художній керівник народного ансамблю танцю «Барвінок», народний артист України Петро Бойко поділився враженнями: «Просто грандіозний за масштабами захід, стільки дітей. Приємно, що належним чином до цього віднеслися професійні колективи». На закид про те, що в регіонах український народний танець витісняється сучасною хореографією відповідає, що це неправда. «Діти хочуть займатися справжньою справою – це стосується будь-якого мистецтва. Якщо люди бездарні за це беруться, або хочуть на цьому тільки заробити гроші, тоді все, – говорить він. – Навчити дитину українського народного танцю не порівняти з тими «телодвижениями» і лексикою, яка вживається в естрадному танці». .
 .  .  .  . Художньому керівнику народного художнього колективу ансамблю «Подолянчик» Хмельницького палацу творчості дітей та юнацтва Івану Гуреєву захід дуже сподобався. Він назвав його хореографічним форумом, а не просто фестивалем. «Тут поєднано кілька напрямків, – каже Іван Гуреєв, – семінар, дитячо-юнацький фестиваль, діти мають можливість потім подивитись справжніх майстрів, професійні колективи і колективи гостей, які на дуже високому рівні працюють. Це подія для Львова. Український народний танець порівняно з іншими країнами зберіг різноманіття, яке в багатьох культурах не збереглося». .  . Загалом, враження від феєрії народного танцю захоплюючі. Передусім, зважаючи на скрутну ситуацію, в якій перебуває нині освіта, проведення такого масштабного заходу – це справді подвиг, який здійснили працівники Центру творчості дітей та юнацтва Галичини на чолі з директором Олегом Кузиком та керівником Школи народного танцю, Заслуженим працівником культури України Валентиною Вартовник. До Львова прибули хореографи з різних регіонів України – Закарпаття, Київ, Суми, Мелітополь, Хмельницький, Кіровоград,Запоріжжя, Житомир, Вінниця, Харків, а також колеги з Білорусії та Польщі. Вони мали можливість оцінити роботу львівських хореографів під час майстер-класів. Про традиції та регіональні особливості народної культури Західного регіону у своїй доповіді розповів завідувач відділу комунікації та зв’язків з громадськістю ЦТДЮГ Володимир Кузик. Зокрема, про Бойківщину, яку Іван Франко назвав «копальнею народних пісень», Гуцульщину та Лемківщину.  . .  .  . Споглядання впродовж кількох годин поспіль чудових танцювальних композицій, в яких через радість, щирість, безпосередню розмову з глядачем, говорить українська душа, навіює різноманітні роздуми. Серед них раптом спливають у пам’яті слова Лонгина Цегельського, автора книги «Від легенд до правди», який, побувавши на святковій виставі режисера Миколи Садовського з нагоди зайняття Києва Директорією у 1918 році, сказав: «що це таке з українцями, що на театральній сцені вони незрівнянні, а на політично-організаційній сцені – теж незрівнянні, але вже в нищенні підстав власної сили». І нині на 20-му році незалежності України мучить те саме питання : «Що ж таке з українцями…?».
|